Любов до України - шлях у Европу

                                                                                                                     Щоб отримати те, чого ніколи не мав,
                                                                                                                     Почни робити те, чого ніколи не робив.
 
Сьогодні питання, що стосуються Европейського вектору української міжнародної інтеграції, звучать уже в повсякденних розмовах наших громадян, і це підтверджує той факт, що українське суспільство таки зацікавлене у своїй европейськості. Тема Евро-інтеграції не нова і достатньо відрефлексована, щоб на ній застановлятися, тим паче  метою цього тексту є зовсім що інше, а саме: осмислення можливості досягнення ззовні схожої на «Евроінтеграцію» цілі парадоксально з нею протилежної.
Перейдемо відразу до теми, зазначеної у назві, тобто, дослівно, якою мірою любов до України є шляхом у Европу.
                Нещодавно у рамках проведення «Львівського форуму видавців» відбулася зустріч відомої в Україні та за її межами української письменниці О. Забужко з львів’янами. Серед іншого О. Забужко висловила думку про необхідність прийняття людиною себе як умову сутнісного буття, саме на прикладі проблемності Евро-Українського процесу. Ставлення до цієї проблеми як до проблеми внутрішньої, на противагу звичній логіці речей, відкриває нові горизонти, а тим самим і нові можливості у її розв’язанні.
                Спробуємо зрозуміти про що тут іде мова!
                Є така стара (чи не з Індійської мудрости) візія про те, що описує Р. Ентоні, коли говорить: «найбільша в світі неправда – отримавши те, що хочу, я стану щасливим».
Подібно до цього ми, думаючи, що по факту вступу у Евросоюз досягнемо того самого «щастя», втрачаємо усвідомлення істинної можливості реалізації мети, а саме усвідомлення того, що не Евросоюз, а «щастя» нам потрібне.
                Проаналізувавши европейський контекст, неважко зрозуміти, що те, чим для нас є «Европа», є лише  зовнішнім проявом цілого комплексу надбань, і пряме бажання бути «Европою» подібне до того, як молодий юнак, бачачи перед собою дорослого чоловіка, прагне бути на нього схожим. Насправді, лише робота над собою як в особистому, так і у загальнонаціональному масштабі уможливить наш рух до справжньої реалізації своїх потенцій і розгорне европейський контекст до наших країв.
                Що ж таке любов до України?
                У світлі вищесказаного напрошується відповідь: «Любов до України – це робота над собою». На перший погляд незрозуміла логіка прояснюється з усвідомленням себе частиною України і того, що тільки у взаємодії частин витворюється цілість. Отож, остаточним варіантом означення любові до України буде її розуміння як роботи над собою у взаємодії з іншими.
                Нинішня ситуація в українському суспільстві, власне не лише у сегменті Евроінтеграціїї, а й в загальносуспільному сенсі, нагадує недугу, від якої сильна нація втрачає єдність, і тому не творить свого майбутнього. На цьому  грунті існують багато українських проблем, витоки яких вже і справді важко детермінувати. Тут  спадає на гадку фраза Н.Пезешкіана: «Здоровий не  той, у кого немає проблем, а той, хто вміє їх вирішувати». Тому наступне питання полягає в тому, «чи вмієм ми вирішувати свої проблеми?» і «чи готові ми до відкритого діалогу зі своєю ціллю?», — до діалогу про шляхи подолання перепон, про ресурси, про надію і, нарешті, чи справді ми хочемо ставати Собою.
                Хотілося б ще кілька слів про те, до кого, насамперед, адресовані ці питання.
                Початки моєї роботи у сфері надання консультативних послуг, подекуди психотерапевтичного характеру, проходили під знаком «небажання людей дивитись на свої проблеми». Таке «небажання» цілком зрозуміле: «…не хочу цього бачити!, дайте спокій!». Проте від того що ми закриємо очі нічого не зміниться. Багато хороших ідей, саме у зв’язку з цим стереотипом, не отримують в Україні правдивої підтримки з боку суспільства і, як наслідок, так і залишаються хорошими ідеями. Гадаю усвідомлення міри своєї відповідальності за особисті та суспільні процеси, а також адекватна реакція на проблемні моменти, можуть стати тими кроками, які активізують «поступ» та   життя соціуму загалом, тож адресатами цього «звернення» є всі, без винятку, українці та люди, яким не байдужа доля нашої країни.
                Формат цієї статті не передбачає відповіді на поставлені запитання. Скоріше навпаки: цей текст покликаний розпочати суспільний діалог, який відкриє ресурсні сфери і, тим самим, уможливить розв’язання проблем. Тому висловлюю надію про ініціацію такого процесу і готовий внести свій вклад у його розгортання.
               
               
                                                                                                          Автор: аспірант музичної академії,
                                                                                                        учасник Базис-курсу з Позитивної психотерапії,                                                                                                                                                            Ігор Прокопюк